среда, 8 февраля 2017 г.

ЛЕГКІ КРОКИ – ІНШОГО ЖИТТЯ



Легкі кроки – звичні (психологія самовивчення і самопізнання)


Витоки наших проблем - в наших страхах. Нас виховували в страху, вчили жити в страху, а також вимірювати наше життя страхом. При цьому нам майже не розповідали про любов, про її силу, красу, хоробрість, а також її властивість змінювати наше життя. Нам майже не розповідали про ті великі серця, які були здатні дарувати цю любов. І ми звикли вважати, що так і повинно бути.

Відтак стало комфортним бути нещасними, невпевненими, боязкими. Ми досконало розуміємося в страхах і заборонах, але нічого не розуміємо в любові. Це почуття – для нас абстрактне і далеке, а тому, як і все незбагненне і недосяжне, здається чужорідним і небезпечним. На жаль, любов набула статусу винятковості і дефіцитності. І до неї ми також відчуваємо страх. Нам звично боятися і незвично любити. Люблячі або кимось любимі люди викликають у нашій чуттєвій глушині неконтрольовану заздрість, відторгнення, почуття провини і образи, і вкрай рідко – радість і тепло. Ми не пробачаємо чиюсь любов, якщо вона спрямована не в нашу адресу, не для нас, якщо вона не з нами.

Що ж такого жахливого в любові? Свобода. Сила. Відсутність кордонів і маркувань. Щирість. Захищеність. Здавалося б, це те, що всім нам так потрібно. Адже якщо світ заповниться щасливими, люблячими людьми, теплими поглядами, впевненими серцями, чи стане він настільки вже гіршим, ніж він є? Але ми боїмося, особливо, коли треба любити самим. Не у відповідь на чиюсь впевнену, однозначно зрозумілу любов, про яку в мріях ми танемо разом з весняними снігами, а – самим проявляти бажання любити, віддавати, світити, а далі, – нехай буде, як буде. Тільки нехай прийде, ми готові любити! Чи не правда? Ви готові любити? На що ви готові і що ви можете запропонувати, щоб любов легко увійшла у ваше життя? Те, що ви очікуєте від любові, – вам напевно цілком зрозуміло, адже ви давно її чекаєте. А сама любов хіба розуміє, що їй потрібно від вас? Чи звучать в унісон ваші вібрації разом з тональністю любові? Або ж, поклавши руку на серце, вкотре розмірковуєте: все не те, не те, не красиві, криві, жадібні, мало заробляють, не наполегливі, невірні, не спортивні, чи не стрункі, чи ще якісь не такі, на яких ви чекаєте? Чекаєте… іноді поглядаючи із засідки в перископ…



Майже все своє життя ми картаємо страхами і часом відчайдушно жадаємо позбутися їх. Однак втратити ці страхи ми не боїмося. Але нас дуже лякає те, що ми можемо втратити любов, навіть якщо її поки що немає… саме тієї, з жаданої мрії. Іноді цей страх настільки потужний, що нам здається, що краще уникнути цієї любові, мовляв, хай і не приходить. Так хоч спокійніше, звичніше. Відтак втратити страх ми не боїмося, – адже він рідний, знайомий, до того ж, він всюди і у всьому. Але нас до спазмів лякає той факт, що нас можуть розєднати, що ми залишимося на самоті, нам зроблять боляче, що ми втратимо чиєсь оточення, порушимо чиїсь правила, сколихнемо чиїсь скам’янілі підвалини своєю ненавмисною щирістю, чесністю, чи не дай Бог, – любов’ю. Почуття і страх втрати у нас виникає лише до того, чого ми пристрасно хочемо, прагнемо мати (або вже маємо), або ж до того, що вже пережило себе, але звично, – ми приросли, приклеїлися, притерлися до стертих емоцій, до колючих, ранячих щербин.

Скільки людей скалічили своє життя страхами, невпевненістю, сумнівами, заборонами, огляданнями і виправданнями? А скільки людей придушили, вторглися, зачепили ними чужі життя? Скількох ми засудили, потоптали, «навчили»? Скільки любові було придушено ще будучи в зародку, скільки прагнучих сердець було присоромлено, обвішано різними ярликами? Скільки щирості використано? Скільки поривів і прагнень знівечено? Майже кожен пройшов через цей досвід. Тож куди приходити любові? Скільки у вашому серці місця для неї? Чи не буде їй затісно? Оскільки вона велика. Адже маленьку ми зовсім не хочемо і не чекаємо.

Про любов можна нескінченно розмірковувати (особливо, про чиюсь) і імплантувати в неї всі людські недосконалості, захлинаючись виправдовуючи свої страхи і боягузтво. Але суть любові так само проста, як суть повітря. Якщо ви справді здатні любити, – ви нічого не втрачаєте, адже втратити ніщо неможливо. Якщо ваше серце розпізнало любов, ви вже не зможете обійтися без неї. Потреба в любові настільки висока і природна, що прагнути керувати нею, як і пригнічувати, – все одно що прагнути здобути владу над диханням. Це смертельно небезпечно. Але ми готові піти навіть на це і більше, замість того, щоб знайти природну суть свого існування. Ми готові самовіддано накинутися з судженнями і задушити «благочестям», зруйнувати себе, відібрати від себе ж цілюще повітря на знак відповідності, безстрашно і жорстоко знищувати один одного, вбивати любов, але продовжувати боятися, жадібно ковтаючи повітря, розриваючи легені, при цьому задушливо стискаючи зайвий ковток.



Втратити любов, якщо вона є, – все одно, що втратити життя. Це можливо, тільки припинивши своє існування. І саме в це русло ми несвідомо направляємо свій життєвий потенціал, щедро витрачаючи його, захищаючись і виправдовуючись, руйнуючи і нав’язуючи його. Що ж ми побудували такого, що здатне зігріти нас у скрутну хвилину? Яку саме кількість любові ми встигли, змогли зберегти? Чи багато любові зберігається в наших архівах, в наших активах, в наших дарунках? Найжахливіше, що може спіткати вас у стані любові є те, що вона змінить ваше життя, назавжди. Якщо ж ви боїтеся відчинити вікно, відкрийте хоча б кватирку, вдихніть свіжий ковток повітря і в цю мить запитайте себе, – якщо завтра хтось із нас покине цей світ, чи будé настільки ж важливою ця відчайдушна боротьба за свої страхи? Наскільки ви витратили себе на любов, і скільки витратили сил відгороджуючись від неї?…

Якщо вам страшно, запитайте себе: «Що найгірше може статися, якщо я зроблю крок? А якщо у вас в запасі тільки рік життя, чи вартує він цих страхів і сумнівів?» І якщо так, – залишайтеся там, де ви є. Якщо ж немає страху, і любов вперто рветься через всі численні стіни і перепони неприступних загороджень, – зробіть цей крок. Не поспішайте і не озирайтеся, – всі свідомі зміни, – це дорога до себе. Легкі кроки – лише звичні. З вами нічого і ніколи не станеться гіршого, ніж те, з чим ви взмозі впоратися, тому що ми активно беремо участь в своєму власному житті, незалежно бажаємо того усвідомлено або ні. І впливаємо ми на нього значно сильніше, ніж покладливо звикли думати. Ви можете перевірити це у своєму повсякденному житті, в простих рішеннях, у звичних справах.