суббота, 6 августа 2016 г.

5 речей, про які думають перед смертю


Не хотілося б відчувати жаль за прожитим життям перед смертю. Тому змініть те, як ви думаєте та дієте, будьте вірними собі і не слухайте нікого.


Люди досить часто жертвують теперішнім, готуючись до майбутнього. Це одна з головних причин того, що потім вони почуваються так, ніби марнують свої життя, потрапляючи в замкнене коло думок “на випадок” і ” це те, що я повинен робити зараз, щоб мати щось у майбутньому…”




Утім це дуже висока ціна, яка аж ніяк не виправдовує себе. Не дозволяйте собі думати, що отримуючи насолоду від сьогодні, ви руйнуєте своє майбутнє, особливо, беручи до уваги те, що ніхто не знає, коли його час закінчиться.

Зазвичай люди не думають про такі речі, аж поки не стає занадто пізно, або поки з тієї чи іншої причини життя не йде шкереберть, змушуючи їх зіткнутися з хаосом і безладом.


Багато років тому медсестра Броні Вер, яка присвятила своє життя піклуванню про невиліковно хворих, відкрила незвичний спосіб сприйняття свого власного життя завдяки книзі про п’ять найпоширеніших думок, роздумів або жалів людей, які опинилися на порозі смерті.

Правда в тому, що прочитавши їх, ви змушені будете задуматися про оцінку того, що можна втратити назавжди, і зрозумієте, наскільки сильно можна шкодувати про нездійснене.

Утім, мабуть, найдивовижніше в усьому цьому – здатність людини рости і розвиватися аж до останнього подиху.



Попереджаємо: це найгіркіші думки та мрії, сповненні смаком надії і бажання рухатися далі, а також гіркотою і горем усвідомлення того, що їх важко зрозуміти, поки життя здається вічним. Погляньмо на найчастіші жалі пацієнтів перед смертю, про які розповіла медсестра Вер:
1. “Шкода, що у мене не було сміливості жити життям вірним собі, а не тим, якого від мене очікували інші”

Дуже важко бути собою у світі, де кожен вдає із себе когось. Але якщо не думати про той недовгий час, який у вас є, щоб пізнати себе і стати саме тією людиною, якою ви прагнете бути, в один момент ви можете почати почувати себе незатишно та тривожно.

Справа в тому, що ця думка відкладається десь далеко впродовж усього життя, замкнена глибоко в голові. Життя проходить повз нас, поки ми зайняти організацією та складанням інших планів.


Згідно зі словами медсестри Вер, це саме те, про що в першу чергу люди шкодують перед смертю. Занадто багато з нас мають величезний список невиконаних мрій, цілей, які ми вважаємо нездійсненними або недосяжними. Хіба це правда чи, може, все-таки вам під силу змінити все? Відповідь здається очевидною.
2. “Шкода, що мені доводилося працювати так важко”

Щоденні проблеми, стрес, потреба важко працювати, щоб заробити копійку на потреби чи виплату кредитів – ось те, що змушує нас жити, щоб працювати, а не працювати, щоб жити.

І хоча ця теза звучить досить ідеалістично, в нормальному світі людина повинна вкладати у свою роботу серце та душу, а не переживання чи біль.

У такому випадку робота б не була причиною головного болю або перешкодою в отриманні задоволення від маленьких дрібничок життя,як-от проведення часу з коханими людьми та сім’єю.

Такі думки про роботу свідчать про те, що прийшов час спростити собі життя і навчитися буди задоволеним тим, що маєш. Ця зміна допоможе вам бути щасливими і не шкодувати про невтілені бажання перед смертю.

3. “Шкода, що в мене не було сміливості говорити про свої почуття”

Для того, щоб віднайти гармонію із самим собою, потрібно навчитися ділитися своїми почуттями. Скільки разів ви мовчали через страх? Скільки слів не сказали через гордість, впертість чи злість?

Замикатися у собі і приховувати свої емоції неправильно, їх треба висловлювати та переживати.
4. “Шкода, що я не підтримував зв’язок із друзями”

Брак часу, сварки, життєві зміни – усе це може віддалити вас від ваших друзів.Мати друзів і підтримувати з ними стосунки часом буває непросто, але вони є невід’ємною частиною вас самих.

Навіть на порозі смерті можна пошкодувати, що зараз занадто пізно сказати комусь те, що давно хотіли, адже багато років назад ви відпустили цю людину.Друзі – це ті, хто завжди живе у нашому серці, наші найдорожчі, хоч часом і гіркі спогади.



5. “Мені шкода, що я так і не пізнав справжнє щастя”

У безперервній погоні за щастям багато людей просто втрачають свій час і губляться. Можна думати, що щастя залежить від досягнень, але в такому випадку ви не розумієте головного: щастя – це не пункт призначення, а ставлення до життя.

В останні хвилини перед смертю деякі люди усвідомлюють, що найважливішою перепоною на шляху до щастя стали важливі рішення, які вони так і не наважилися прийняти. Іноді саме ці зміни дозволили б їм жити повним життям.

На завершення нашої статті хочемо поділитися певними думками, які медсестра Вер вважає найбільш мотивуючими.

“Люди дуже виростають, коли стикаються з власною смертністю (…) Я навчилася ніколи не недооцінювати здатності людини рости. Деякі зміни просто дивовижні.

Кожна людина переживала різні емоції, як і завжди: заперечення, страх, гнів, каяття, знову заперечення, і врешті – прийняття. Кожен пацієнт віднайшов свою внутрішню гармонію перед смертю.

Певною мірою це вселяє надію та спокій перед обличчям смерті. Просто усвідомлення того, що ти виріс і прийняв свій власний життєвий шлях, може подарувати гармонію до його останніх хвилин”.

Життя – це не те, що ми про нього думаємо, чи що створили. Це те, що відбувається просто зараз, навіть поки ви обмірковуєте своє минуле і майбутнє, яке аж ніяк не можна передбачити в цю хвилину.

Тому варто перестати зовереджуватися на плануванні кожного кроку на своєму життєвому шляху і насолоджуватися можливостями на несподіванками кожного дня.